Готовність дитини до школи. Поради психолога

Ваша дитина цього року йде до школи. Для неї цей перехід – важкий та відповідальний період. Змінюється соціальна роль, коло спілкування, провідна діяльність з’являються нові обов’язки. Успішність проходження цього періоду в певній мірі залежить від рівня готовності дитини до навчання в школі, а саме психологічної, інтелектуальної та фізичної готовності. В свою чергу психологічна готовність має три компонента – мотиваційний, емоційно-вольовий, комунікативний.

Як визначити, чи готова дитина до навчання в школі? І якщо  в неї не зовсім сформувалась ця готовність, то як їй допомогти підготуватись до навчання в школі? Ці питання турбують майже всіх батьків, адже всі батьки бажають, щоб їх діти ходили до школи із задоволенням.

По-перше, розглянемо психологічну готовність:

·       мотиваційний компонент, тобто наявність бажання вчитися, позитивне ставлення до школи

Запитайте дитину, чому вона хоче йти до школи? Якщо, для того, щоб вивчити нове –мотиваційний компонент розвинутий достатньо, а якщо для того, щоб пограти з іншими дітьми, або зовсім не хоче йти до школи – мотиваційна готовність ще не сформувалася. Кращий засіб допомогти дитині, в цьому випадку, це надати їй можливість отримати досвід навчання. Це можна зробити за допомогою гуртків – малювання, танці, музика, спортивні секції тощо.

·       емоційно-вольвовий компонент, тобто вміння регулювати своєю поведінкою в залежності від ситуації, здатність виконувати інструкції дорослих.

 Тут допоможуть вашій дитині різні ігри за правилами, від настільних до рухових. Від батьків також залежить розвиток самостійності, відповідальності, охайності. Ці якості допоможуть легше увійти в учбову діяльність. Тому все, що не склано робити дитині дома, вона повинна робити сама: заправляти ліжко, прибирати іграшки тощо. Виконуючи домашні обов’язки дитина розвиває свою вольову сферу, довільність дій, починає свідомо контролювати себе.

·       комунікативний компонент – передбачає вміння спілкуватися та працювати в колективі. Це, перш за все, уважно слухати не перебиваючи дорослого, не втручатися в розмову дорослих, бути люб’язним з товаришами. Якщо дитина не вміє поважати інших, їй буде складніше встановити дружні стосунки з дітьми, увійти в шкільний колектив.

 Тут, в першу чергу, засобом виховання є особистісний приклад дорослих, справедлива оцінка вчинків, постійне нагадуваннят про суспільні правила поведінки.

По-друге розглянемо інтелектуальну готовність. На момент вступу до школи дитина повинна мати здібності знаходити спільні та відмінні ознаки предметів явищ. В неї повинно бути достатньо розвинуте мовлення, увага, пам’ять.

·       Добре розвивають інтелектуальну сферу в цьому віці такі ігри як «Четвертий зайвий», «Збери предмети за спільною ознакою».

·       Для розвитку мовлення важливо навчити дитину відповідати на питання не одним словом, а складати речення з 2-3 слів. На момент вступу до школи дитина повинна визначати кількість слів у реченні, називати переше, друге, треттє слово; переказувати казку або оповідання, складати просте оповідання за картинками, описувати серію картинок.

·       Розвити словниковий запас допоможуть вправи, де потрібно дібрати слова протилежні за значенням, схожі за значенням, пригадати зменшувальні слова, закінчити речення.

·       Бажано навчити дитину читати, але навчання повинно бути у вигляді гри, підтримуючи інтерес та захопленість у дитини. Психологи прийшли до висновка, що кращих успіхів досягають діти, які навчилися читати до 6 років.

·       Письму навчати не слід. Для того, щоб підготувати руку до письма  корисними будуть малювання, розмальовка, штриховка, ліплення, робота з дрібними частинками конструктора, мозаїки.

Фізична готовність. Якщо дитина часто хворіє, присвятіть час, який залишився до школи, фізичному розвитку, загартуванню, укріпленню здоров’я.

Поради психолога щодо виховання дітей.

Пам’ятка батькам обдарованих дітей

    Створіть безпечну психологічну атмосферу дитині в її пошуках, де вона могла б знайти розраду у разі своїх розчарувань і невдач.

    Підтримуйте здібності дитини до творчості й виявляйте співчуття до ранніх невдач. Уникайте негативної оцінки творчих спроб дитини.

    Будьте терпимі до несподіваних ідей, поважайте допитливість ідеї дитини. Намагайтесь відповідати на всі запитання, навіть якщо вони вам здаються безглуздими.

    Залишайте дитину одну і дозволяйте їй, якщо вона бажає, самій займатися своїми справами. Надлишок опіки може обмежити творчість.

    Допомагайте дитині формувати її систему цінностей, не обов’язково засновану на її системі поглядів, щоб вона могла поважати себе і свої ідеї поряд з іншими ідеями та їх носіями.

    Допомагайте дитині задовольняти основні людські потреби, оскільки людина, енергія якої скута основними потребами, рідко досягає висот у самовираженні.

    Допомагайте дитині долати розчарування і сумніви, коли вона залишається сама в процесі не зрозумілого ровесникам творчого пошуку: нехай дитина збереже свій творчий імпульс.

    Поясніть, що не на всі запитання дитини завжди можна відповісти однозначно. Для цього потрібен час, а з боку дитини — терпіння. Вона має навчитися жити в інтелектуальному напруженні, не відкидаючи своїх ідей.

     Допомагайте дитині цінувати в собі творчу особистість. Однак її поведінка не має виходити за межі пристойного.

    Допомагайте дитині глибше пізнати себе. Виявляйте симпатію до її перших спроб виразити таку ідею словами і зробити зрозумілою для оточення.

    Вчіться та навчайте дітей правильно спілкуватись

    Щоб навчитися правильно говорити, треба навчитися читати і слухати.

    Читаючи, зосереджено заглиблюйтеся в зміст написаного: намагайтеся побачити, почути, зрозуміти й запам’ятати художні особливості мови, мовні звороти.

    Збагаченню словникового запасу допоможе спеціальна робота: заведіть словник для запису нових слів, тренуйтеся в їх вимові та використанні, добирайте до них антоніми та синоніми, вивчайте слова, що використовуються в переносному значенні,

    Намагайся не лише запам’ятати мову оратора, а й прийоми її побудови.

    Стежте за тим, щоб у розповіді не було слів-паразитів, не використовуйте непотрібних повторів — це збіднює мову.

    Стежте за побудовою речень, не вживайте складних конструкцій.

    Щодня читайте вголос по 15—20 хв., усвідомте зміст тексту, поміркуйте, де зробити паузу, поставити наголос, якого емоційного відтінку надати мові.

Поради батькам

Ні виховній агресії в сім’ї!

 Виховуючи дитину, ми частіше використовуємо метод «агресії» і спрямовуємо на дитину потік нищівної енергії з величезним негативним зарядом. Ми зриваємося на дитині, не розуміючи, що цим «заряджаємо» її. А вона, не в змозі розрядитися, як ми з вами, накопичує агресію в собі. І рано чи пізно ця агресія дасться взнаки — дитина хворіє (від легких колік до серйозних психозів).

Своєю нищівною словесною агресією батьки зазвичай намагаються наївно припинити імпульсивну агресію дитини, не замислюючись над тим, що дитина, коли стане дорослою, апробує такий урок на батьках.

Ще один вид виховної агресії — тілесна: биття, ляпаси.

Будь-яка дія бере реванш протидією. Ляпас колись може відгукнутися насильством, а биття — злочином.

Вихована такими методами дитина дзеркально спрямує потік агресії на своїх дітей. Вона не забуде гніт батьківських емоцій і, сама стане пригнічувати.

Своїми методами виховання ми позбавляємо дитину права на виявлення негативних емоцій, хоча самі їх провокуємо.

Дуже важливо, щоб ми використовували симпатію та усмішку, підтримку, співчуття та навіювали доброту, бо всі негативні емоційні вияви позначаються на психічному стані дитини.

Змініть тактику виховних впливів і полюбіть її, свою дитину. Якою б вона не була. Адже обов’язок батьків — зробити свою дитину щасливою. Тільки батькам під силу прокласти правильний шлях взаємин. Виявіть розуміння й любов, і дитина відплатить вам тим самим — любов’ю та розумінням!

Поради батькам

Посміхайтесь!

 Пропонуємо розгадати загадку: «Вона немає ціни. Вона збагачує тих, хто її одержує, не збіднюючи тих, хто її дарує. Вона продовжується одну мить, пам’ять же про неї часто зберігається надовго. Немає таких багатих, які могли б прожити без неї, і немає таких бідних, які б не стали багатші її милістю.

Вона створює щастя в домі, атмосферу доброзичливості у справах і служить паролем для друзів.

Разом з цим її не можна купити, випросити, позичити чи вкрасти, бо вона являє собою таку цінність, яка не принесе ніякої користі, якщо тільки не буде йти від чистого серця».

Так що ж це? Звичайно ж, посмішка! Тож поговоримо про посмішку.

Вчинки красномовніші за слова, а посмішка означає: «Ви мені подобаєтесь. Ви робите мене щасливим. Я радий вас бачити». Я кажу про справжню щиру посмішку — посмішку, сповнену сердечної доброти, що йде з глибини душі, посмішку, яка високо цінується в людських стосунках.

Що можна порадити, якщо ви не відчуваєте бажання посміхатись? Спробуйте змусити себе: якщо ви наодинці, наспівуйте якусь веселу пісеньку, згадуйте приємні хвилини вашого життя, коли ви чудово повеселилися у товариша на іменинах, коли ви добре відповідали біля дошки і одержали заслужену п’ятірку, коли вам посміхнулася дівчина, яка вам симпатична, і погодилася піти з вами в кіно. Поводьтеся так, як ніби ви вже щасливі, і це приведе вас до щастя!

Щоразу, коли виходите з дому, наберіть бадьорого вигляду, високо підніміть голову, ніби вона увінчана короною, дихайте на повні груди, «пийте» сонячне світло, вітайте посмішкою ваших друзів. Намагайтеся зосередитися на думці про те, що вам хотілося б здійснити, намалюйте в своїй уяві образ симпатичної і достойної людини, якою вам хотілося б стати. Підтримуваний вашою думкою, він буде щохвилини перетворювати вас саме в таку особистість!

Посміхайтеся! І люди, зігріті вашою посмішкою, будуть тягнутися до вас!

Посміхайтеся! І ваша посмішка створить щастя у вашому домі, атмосферу доброзичливості в спілкуванні.

 Тільки ця посмішка має йти від чистого серця, тоді ви станете багатші з її милості. Адже, якщо ви здатні завжди посміхатися життю, життя завжди посміхнеться вам!

Поради батькам щодо виховання дітей

·         Повірте в неповторність своєї дитини, у те, що вона — єдина, унікальна, не схожа на жодну іншу і не є вашою точною копією. Тому не варто вимагати від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя.

·         Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є. Підкреслюйте її сильні властивості.

·         Не соромтеся виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете її за будь-яких обставин.

·         Не бійтеся «залюбити» своє маля: саджайте його собі на коліна, дивіться йому в очі, обіймайте та цілуйте, коли воно того бажає.

·         Обираючи знаряддя виховного впливу, удавайтеся здебільшого до ласки та заохочення, а не до покарання та осуду.

·         Намагайтеся, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі дозволеного (бажано, щоб заборон було «небагато — лише найголовніші) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Неухильно дотримуйтесь встановлених вами заборон і дозволів.

·         Ніколи не давайте дитині особистих негативних оцінкових суджень: «ти поганий», «ти брехливий», «ти злий». Оцінювати треба лише вчинок. Треба казати: «Твій вчинок поганий, але ж ти хороший і розумний хлопчик (дівчинка) і надалі не повинен так робити».

АДАПТАЦИЯ К САДИКУ. КАК ИЗБЕЖАТЬ ОШИБОК?

Ребенка можно считать адаптированным к детскому саду при двух условиях: Ребенок усвоил правила поведения в ДОУ, владеет необходимыми навыками самообслуживания и коммуникационными навыками. Ребенку психологически комфортно пребывание в детском саду Иногда педагоги и родители ошибочно считают, что процесс адаптации успешно завершен только при выполнении первого условия. Ребенок послушен, самостоятелен, «удобен». Не демонстрирует агрессивность, конфликтность, не плачет. И упускают из внимания факт психологического дискомфорта, хотя ребенок замкнут, подавлен, часто болеет, не включается в игры со сверстниками, испытывает состояние тревоги. Хорошо, когда ребенок, придя в садик, умеет сам держать ложку, но более важно – если он умеет справляться с внутренней тревогой. Например, ребенок может выработать особый ритуал прощания в садике. Или выучит мантру: «Мама за мной придет». Или будет носить в садик любимую игрушку…

ТИПИЧНЫЕ ОШИБКИ родителей в период адаптации

1. Недооценивание важности периода адаптации, резкое погружение ребенка в среду ДОУ. Это когда мать, вопреки рекомендациям психолога, стремится оставить ребенка сразу на целый день и уехать далеко по делам. В это время предпочтительно маме находиться в непосредственной близости от детского сада и быстро явиться по срочному вызову (непрекращающийся плач, повышение температуры) Как долго должно длиться первое пребывание ребенка в детском саду? У меня нет категоричного ответа на этот вопрос. Все зависит от конкретного ребенка. Это может быть один час непрекращающегося панического плача, а может быть полдня интересной деятельности и удивленный детский вопрос: «Бабушка, а ты зачем так рано пришла? Я еще хочу поспать с ребятами» Я предпочитала ориентироваться не на прописанные нормы, а на психологический комфорт ребенка.

2. Нарушение принципа систематичности, последовательности (сегодня пойдем в садик, завтра не пойдем, потому что проспали, лень, просто маме не хочется, «он сегодня так плачет, что боюсь оставлять») Ребенок сложнее привыкает при таком непостоянстве.

3. Внезапное исчезновение при прощании, когда мать старается отвлечь ребенка и уйти незаметно, считая, что тем самым она избегает стресса расставания. Мама исчезает то во время завтрака, то во время прогулки – формируется недоверие к маме, к миру, страх, что мама может исчезнуть в любой момент даже дома. Лучше всего придумать ритуал прощания, который будет повторяться каждый день.

4. Несоответствие питания. Некоторые родители длительное время кормят детей «баночным» детским питанием. Ребенок, получающий дома только протертую пищу приходит в садик с несформированным навыком жевания. Ребенок, привыкший есть только макароны и пельмени, вероятно, будет отодвигать садичное овощное рагу и запеканку.

5. Несоблюдение единства требований дома и в ДОУ. Например, кормление дома «на ходу», перед телевизором приводит к тому, что ребенок в садике убегает из-за стола; без концентрации внимания на мультике, не может долго сидеть на одном месте. Часто встречающаяся ситуация: ребенок, засыпающий дома только в процессе укачивания – становится настоящей проблемой для воспитателей в тихий час.

6. Несоответствие режима дня. Приучать ребенка к раннему подъему необходимо еще до поступления в сад. В идеале, ребенок должен сам просыпаться в нужное время – это поможет избежать дополнительного стресса, капризов, вызванных недосыпанием и переутомлением.

7. Научить ребенка полностью себя обслуживать – это хорошо, но не всегда возможно в силу возраста. Научите ребенка просить о помощи и спокойно ждать своей очереди (воспитатель слышит твою просьбу, но сначала поможет Ване и Кате)

8. Невнимание к социализации. Ребенка необходимо заранее готовить к общению с другими детьми и взрослыми, наблюдать за особенностями его поведения (стесняется, уединяется, конфликтует, дерется или же легко находит общий язык, контактирует со сверстниками, тянется к общению, раскован). Ребенка нужно приучить, что мама и папа могут уйти по делам, но через какое-то время обязательно вернутся. До садика у ребенка должен быть опыт разлуки с мамой хотя бы на несколько часов.

9. Неправильный настрой ребенка на посещение детского сада. Некоторые родители рисуют малышу некую идиллию его пребывания в детском саду. Другие угрожают ребенку детским садом как наказанием за непослушание. Лучше всего занять позицию осознанной необходимости. Формированию неправильного настроя способствует высказывание взрослыми негатива, недовольства садиком и его сотрудниками в присутствии ребенка. Стоит избегать разговоров о слезах малыша с другими членами семьи в его присутствии. Но обязательно показывать значимость его нового статуса.

10. Стремление развлечь ребенка в этот трудный для него период походами в цирк, зоопарк, кафе. Этим еще сильнее нагружается нервная система ребенка. Лучше больше проводить времени в привычной домашней обстановке, играя и разговаривая с малышом.

11. Наложение кризисов, когда начало посещения детского сада, совпадает с изменением состава семьи или переездом. Например, папа оставил семью и маме необходимо выйти на работу. Или родился еще один ребенок. Отдавать в садик старшего ребенка желательно до появления малыша, чтобы он не воспринял это как изгнание, потому что новый ребенок занял его место.

12. Чрезмерная тревожность, озабоченность. Если мать с опаской ждет, что ребенок заболеет, он непременно заболеет, чтобы оправдать ее надежды. Если мать долго прощается с ребенком с обеспокоенным выражением лица, а, приходя за ним, тревожно осматривает на предмет ушибов, покраснений, симптомов недомогания – ее тревога, несомненно, перейдет и ребенку. Прежде всего, в такой ситуации свое внутреннее состояние должна изменить мама.

13. Незаинтересованность в адаптации ухаживающего взрослого. Например, ребенка в садик водит няня, которая сидела с ним с полугодовалого возраста. Чем дольше и болезненнее будет адаптация ребенка, тем нужнее будет няня, а няня в этом материально заинтересована. Еще пример: бабушка, которая внутренне противится решению родителей отдать ребенка в садик, и сама желает заботиться о внуке.

14.Случается, что мама, не видящая себя вне ситуации ухода за ребенком, испытывает особое удовольствие, когда малыш не хочет идти в детский сад, тем самым, транслируя ему на подсознательном уровне свою заинтересованность в таком поведении. Мною замечено, что дети работающих матерей адаптируются легче.

15.Отсутствие необходимости в посещении ДОУ. Родители сомневаются в целесообразности «садиковского воспитания» и любые колебания родителей ребенок использует для того, чтобы не пойти в садик.

16. Неготовность родителей к негативной реакции ребенка на дошкольное учреждение. Ребенок плачет, а родители переживают тревогу и чувство вины, только усугубляя ситуацию. Как бы это странно не звучало, но плач при адаптации – это норма. И чем громче плач, тем скорее он закончится. Ребенку нужно время и возможность «отгоревать», пережить потерю каких-то удовольствий домашней жизни. И еще раз о целесообразности. Детский сад до 3 лет оправдан только необходимостью освободить маму для выхода на работу. Для общения, развития и социализации садик нужен не раньше 3-4 лет! Ну не нужны двухлетке игры со сверстниками. Они в этом возрасте все равно не играют вместе, а просто рядом. Всю прелесть совместных игр с друзьями малыш может оценить ближе к 4 годам. И тогда, очень возможно, в садике ему станет веселее, чем дома.